ПОРІДІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поріді́ти. Його пильний погляд враз схопив і набряки під очима, і поріділе волосся над високим «сократівським» чолом, і дрібні зморшки на вилицях (Тулуб, В степу.., 1964, 410); Трудове козацтво не захотіло визнати Врангеля своїм вождем, не побажало йти поповнювати його поріділі в боях частини (Гончар, II, 1959, 330); // у знач. прикм. Крізь поріділий туман уже просвічувало сонце (Гур., Наша молодість, 1949, 171); Лівий фланг захищав один поріділий обезкровлений взвод (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 260.