ПО́САГ, у, ч., заст.
1. Майно, гроші, що їх дають батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж; віно. — Готуй лишень посаг та рушники: хутко й свататимуть! (Вовчок, І, 1955, 66); На возі стояла скриня, лежали подушки й увесь посаг молодої (Кобр., Вибр., 1954, 152); Щоб батьки встигли справити Аспазії посаг, весілля було призначено десь за місяць (Панч, На калин. мості, 1965, 160).
2. етн. Те саме, що поса́д2. Старший боярин, пан Пістряк, кишки рве зо сміху, та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити (Кв.-Осн., II, 1956, 217); — Ото ж, діду, наспіла потреба вже й вам поставити нову хату: — ось-ось ожените сина, то ніяк буде й молоду на посаг завести, — мовив Назар (Л. Янов., І, 1959, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 305.