ПОСВОЯ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до посвоя́чити. * Образно. З руїнами цими неначе посвоячена душа знаходила тут у тяжких хвилинах все покріплення… Зелень зимою і на руїнах — се ж.. символ живучості, лік цілющий на сумнів, зневіру… (У. Кравч., Вибр., 1958, 302).
2. у знач. прикм. Який посвоячився, поріднився з ким-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 313.