ПОСВЯТИ́ТИСЯ1, свячу́ся, свя́тишся, док., церк. Стати освяченим після виконання відповідного релігійного обряду.
◊ [І] вода́ не посвя́титься; [І] па́ски не посвя́тяться без кого, заст. — те саме, що Вода́ не освя́титься без кого (див. освя́чуватися). [Вася (вичитував):] Підписались срібло-злато церковне брати: Смик Серьога, Копистка Мусій та Парасковея… [Голос:] І сюди вскочила! [Другий:] Аякже! Без неї й паски не посвятяться! (М. Куліш, П’єси, 1960, 41); Вести приїжджих гостей випало на долю Семену Бойкові, до нього вчепилася й дружина, — без неї, бач, вода не посвятиться (Ю. Янов., Мир, 1956, 144).
ПОСВЯТИ́ТИСЯ2 див. посвя́чуватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 313.