ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. посві́дчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір.. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (Цив. кодекс УРСР, 1950, 26).
2. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідка. Баба мала за пазухою півхліба, головку часнику і крихту солі, а в окремій шматині завинене посвідчення від пароха і від начальника громади, що хлопчик Петро Гарасимів.., вроджений і охрещений у тім селі, пробував досі на вихованню у Олени Василихи (Фр., IV, 1950, 30); Закінчив Щербань матроські курси, одержав посвідчення (С. Ол., З книги життя, 1968, 47).
Особо́ве посві́дчення; Посві́дчення осо́би — те саме, що По́свідка про осо́бу (див. по́свідка); Посві́дчення про відря́дження; рідко Командиро́вочне посві́дчення — документ, що дається особі, яка виїжджає кудись для виконання якого-небудь службового доручення. В канцелярії інституту.. двоє студентів одержували командировочні посвідчення (Ю. Янов., І, 1958, 592).
3. перен. Те, що є доказом правдивості чого-небудь, правильності якогось висновку, твердження і т. ін. Біографічні дані нічого не додають, а служать хіба документом, посвідченням правильності передачі автором ідеології свого класу (Еллан, II, 1958, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 311.