ПОСВІЖІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посвіжі́ти. «Весна», з насолодою подумав і Черниш, вдихаючи посвіжіле озонисте повітря (Гончар, III, 1959, 394); Мержинський сміявся. Він був у доброму настрої, посвіжілий — південь повернув йому сили і бадьорість (М. Ол., Леся, 1960, 208); Катерина йшла просто на неї.. І обличчя в неї було посвіжіле, відмолоділе (Коз., Листи.., 1967, 256); Гарний хлопець! Лоб високий, батьківський, брови смоляно-чорні, енергійного прочерку; обличчя продовгасте, чисте, з посвіжілим рум’янцем (Вол., Місячне срібло, 1961, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 311.