ПОСЕ́СОР, а, ч., заст.
1. Власник посесійного підприємства. Бурлаки дійшли до сахарні і почали розпитувать, хто приймає людей на роботу. Робітники показали їм на один дім, де жив посесор тих заводів (Н.-Лев., II, 1956, 207).
2. Орендар державного маєтку. Тут [на Правобережжі України] величезна маса державних маєтків була здана орендарям-посесорам (Іст. УРСР, І, 1953, 388); // Взагалі той, хто орендує землю, маєток і т. ін.; орендар. Поробились [багатії] .. управителями, посесорами невеличких маєтків (Мирний, II, 1954, 89); Маєток був панський. Але пана ніхто і в вічі не бачив. Користь із його брав посесор (Еллан, II, 1958, 31); Відмовляючи собі в усьому, працюючи як віл, посесор акуратно посилав панові гроші за оренду (Минуле укр. театру, 1953, 39); — Якщо в пана погано, то в посесора ще гірше (Тулуб, Людолови, І, 1957, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 318.