ПОСИГНА́ЛИТИ, лю, лиш. Док. до сигна́лити. Коли нарешті «Москвич» завівся, Яцуба від полегшення навіть подобрішав, настійливо посигналив раз і вдруге, після чого висунувся з машини й гукнув бадьоро: — Ліно! Де ти там? Поїхали! (Гончар, Тронка, 1963, 193); Шофер посигналив, і матроси сіли на свої місця (Кучер, Прощай.., 1957, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 319.