ПОСИ́НІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поси́ні́ти. Сонце вже перекотилося за верби й осокори і чітко малювало рухливі верховини у знов посинілому небі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 116); // у знач. прикм. На солому одкинулась мертва рука І звисає холодна, важка, посиніла (Л. Укр., IV, 1954, 265); Дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 324.