ПОСИРОТІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до посироті́ти.
2. у знач. прикм. Який став сиротою. Округи була темрява — чорна, важка, похмура темрява, і серед цієї темряви, долі в хаті, нікому не видна, від усіх покинута, сиділа маленька посиротіла дівчинка (Гр., І, 1963, 383); * Образно. Наче хмара, налягає Сум на серце наболіле, І воно, посиротіле, Мов та чайка проквиляє (Вороний, Вибр., 1959, 89); // Який залишився без дітей або рідних, близьких людей. Дуже гіркі сльози посиротілої матері (Ю. Янов., І, 1954, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 326.