ПОСИРОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Втратити батька, матір, стати сиротою, осиротіти (про всіх або багатьох). Замфір сидів і думав. Про що він думав? Чи про свою кривду, про жінку слабу, а чи про діток дрібних, що, крий боже, посиротіють ще… (Коцюб., І, 1955, 229); Перш, скоро ми посиротіли, дак неділь зо три бігала то одна, то друга сусідка (Барв., Опов.., 1902, 172); // Втратити дитину, дітей, залишитися без дітей або рідних, близьких людей. Мого народженого сина вже немає живого, я кілька днів тому посиротіла (Ю. Янов., І, 1954, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 326.