ПОСКА́РЖИТИСЯ, жуся, жишся, док.
1. Висловити своє незадоволення ким-небудь; пожалітися кому-небудь на когось. [Водяник:] Поскаржуся я матері твоїй, Метелиці Гірській, то начувайся! (Л. Укр., III, 1952, 191); [Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (Кроп., II, 1958, 21); За час від останніх відвідин завжди набереться у нього про що розповісти, попитати поради, а чи й на мачуху поскаржитись. І в тітки Катрі завжди для нього було ласкаве слово (Головко, II, 1957, 512); Хома якось був поскаржився замполітові, що бригадир не дає Явдошці соломи покрити хату (Гончар, III, 1959, 204); // Висловити жаль, невдоволення, стурбованість з приводу чого-небудь. — Коней мало. Тракторів ще менше… Та що там говорити, цвяха і то не завжди дістанеш, — поскаржився голова колгоспу (Жур., Дорога.., 1948, 181); Ніхто не чув, щоб він хоч раз коли поскаржився на своє здоров’я (Кач., II, 1958, 9); Може б, і заговорили [арештанти] з незнайомцем, може б, і поскаржились йому на несправедливість, але в усіх на душі була ще свіжа рана (Збан., Єдина, 1959, 93); // Сказати комусь про своє страждання, фізичний біль, неприємні відчуття тощо. Коли він тільки поскаржився після приїзду, що головні болі часто мучать, вона заспокоїла його переконано, твердо: — Я знаю такі травки в степу, їх треба до схід сонця збирати, зроблю настій і хоч які головні болі зніму… (Гончар, Тронка, 1963, 196); — У мене аж в ушах заболіло від гуркотнечі, — поскаржився Сергій (Гур., Друзі.., 1959, 72).
2. Подати скаргу, звернутися до офіційної особи або установи із скаргою на кого-небудь. Йонька.. чвалом біг до сільради, його так і тіпало, так і шматувало, щоб поскаржитися владі, як з ним не по-чесному сьогодні вчинили і яка несправедливість його спіткала (Тют., Вир, 1964, 92); Ображена вихователька негайно поскаржилася директорові (Багмут, Щасл. день.., 1951, 61).
◊ Не мо́жна (не мо́жу і т. ін.) поска́ржитися на кого — що — бути цілком задоволеним ким-, чим-небудь. Двадцять дев’ять років прожили вони лагідно, без лайки і образ, і ніхто з них не міг поскаржитись одне на одного (Хижняк, Килимок, 1961, 22); Не може дівчина поскаржитись і на теперішню свою мачуху, колишню табірну фельдшерицю, яка ні в чому не перечить не тільки Яцубі, але не перечить і доньці (Гончар, Тронка, 1963, 138); Не мо́жна (не мо́жу і т. ін.) поска́ржитися на неста́чу чого — чогось є багато, вистачає. Наша література, і зокрема проза, не може поскаржитись на нестачу нових, молодих сил (Смолич, Перша книга, 1951, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 332.