ПОСКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Скли́кати багатьох; // Скликати свійських птахів, тварин. Загуділи роги, поскликали собачню (Стор., І, 1957, 391).
2. Запросити багатьох прийти, з’явитися куди-небудь з певною метою. Та ще потім по біді І обід справляли, Взяли собі понад став Людей поскликали (Рудан., Тв., 1959, 158); — Але ми балакаємо та балакаємо, а ви, віте [війте], не кажете, чого ви нас поскликали? — питався Іван (Стеф., І, 1949, 77); — Діти мої, — розкриває обійми старий, — якась добра душа вас поскликала (Ю. Янов., IV, 1959, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 333.