ПОСКРУ́ЧУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поскру́чувати. З-за лісу, звідки виринав шлях, аж на річку виїхали вершники. Передні тримали поскручувані на ратищах корогви (Ле, Наливайко, 1957, 296); Кобза і Марко духом поперетинали ремені, котрими поскручувані були руки у козаків (Стор., І, 1957, 389); // поскру́чувано, безос. присудк. сл. Ледве тримаючись на ногах од тортур перед стратою, чоловіки й жінки підбадьорювали одне одного й шкодували, що руки їхні поскручувано колючим дротом, — уже б вони показали катам (Ю. Янов., Мир, 1956, 163).
2. у знач. прикм. Який скрутився, став скрученим (про багато чого-небудь). В декотрих старців голови на поскручуваних в’язах затрусились, аж затіпались, неначе в пропасниці (Н.-Лев., IV, 1956, 291); З неба дихало пеклом.. Боляче було дивитися на поскручувану і вже піджовклу кукурудзу (Ком. Укр., 4, 1970, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 334.