ПОСКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Скрутити багато чого-небудь. — Ач, клятий, винуєшся, — незлобиво гугнив дід Овсій. — Поскручую тобі роги, знатимеш… (Юхвід, Оля, 1959, 155); // безос. — Щоб тобі руки й ноги петлями поскручувало! — Щоб тебе чорні п’явки поспивали, як ти мене отак роз-оря-я-єш, — завила тітка (Тют., Вир, 1964, 180); // Згорнути сувоєм, у трубку (усе або багато чогось по одному). Черговий по столу зібрав посуд, суворовці поскручували салфетки і повкладали їх у кільця (Багмут, Щасл. день.., 1951, 31); // Скручуючи, звиваючи, сплітаючи, виготовити, зробити багато чого-небудь (також про багатьох). З махорки, бакуну та вергуну Поскручували [курці] цигарки гігантські І вийшли з перегомоном глухим На палубу (Рильський, II, 1960, 198).
2. Крутячи, відокремити, відірвати чи пошкодити все або багато чого-небудь. — Клянусь, не ми пломби скручували, хтось до нас уже їх поскручував (Гончар, Тронка,1963, 131).
◊ Поскру́чувати (го́лови) кому — те саме, що Скрути́ти го́лову (всім або багатьом) (див. скрути́ти). — Стривай, Грицьку! стривай! не бий… Давай краще їм голови поскручуємо!.. — Як схопить [Чіпка] горобеня, як крутне за головку… (Мирний, II, 1954, 57); Не лякайся, ми цих Володиславів та Судиславів виштурнемо і голови поскручуємо їм (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 410); Поскру́чувати в’я́зи — те саме, що Скрути́ти в’я́зи (про всіх або багатьох) (див. в’я́зи).
3. Міцно зв’язати, позбавивши можливості вільно рухатись. Знявши з їх [січовиків] кайдани, поскручували їм ременями назад руки і повели у ліс по тій стежці, по котрій бідолахи вже не вертались (Стор., І, 1957, 385).
4. перен., розм. Примусити підкорятися, зробити слухняними, покірними усіх або багатьох. — Бачив, як вони [ченці] нас поскручували? ..У пана три дні панщини, а по монастирях — чотири! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 335.