ПОСКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Скучати якийсь час. — Трошки ваші синки поскучають — без того не можна в світі (Вовчок, І, 1955, 277); Я знаю, що осінній сезон прийшлось би поскучать [в Алупці], бо вже я жила б сама, але.. се було б добре для мого здоров’я (Л. Укр., V, 1956, 192).
2. Скучити за ким-, чим-небудь (про всіх або багатьох). Ставало ясно, що всі оці робітники й відповідальні щиро поскучали за начальницькою посмішкою, наказами, протестами (Ле, Міжгір’я, 1953, 269); Спитав командир весело: — Ну, а за Калинівкою, хлопці, поскучали вже? (Головко, І, 1957, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 336.