ПОСЛУ́ШНИК, а, ч., церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух (див. по́слух1 2), готуючись стати ченцем. В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (Н.-Лев., І, 1956, 394); Я мав намір вступити в монастир на деякий час, потрібний для обсервацій, у ролі послушника, надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти й спати разом із братією (Коцюб., III, 1956, 292); Отже, Мцирі, монастирський послушник, тобто монастирський прислужник, що має стати ченцем, .. сповідається перед старим ченцем, своїм вихователем (Рильський, III, 1956, 197); Молоденькі послушники, почепивши на палицю великого козуба, несли до трапезної червоні, підсмажені хліби (Кочура, Зол. грамота, 1960, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 344.