ПОСЛУ́ШНИЦЬКИЙ, а, е, церк. Прикм. до послу́шник і послу́шниця; // Належний послушникові. Він задер голову так, що послушницька чорна скуфійка з’їхала аж на тім’я (Н.-Лев., III, 1956, 389); Коса, як хвилястий гірський потік, виривалася з-під послушницького гострого клобука, огинала плечі і важко спадала вниз, підкресливши в ході м’які форми гінкого стану цілком мирської грішниці… (Ле, Хмельницький, І, 1957, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 345.