ПОСЛУ́ШНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. послу́шний; слухняність, покора. З семи років хлопчиків [спартанських] віддавали до державних шкіл. Вони жили в казармах і ділились на загони. Читати й писати їх майже не вчили. Головну увагу звертали на послушність, розвиток сили, спритності та витривалості (Іст. стар. світу, 1957, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 345.