ПОСЛІ́ПНУТИ і ПОСЛІ́ПТИ, пнемо, пнете, док. Осліпнути, втратити зір (про всіх або багатьох, також про очі). Люде наче посліпли: ніхто не подав старенькому (Барв., Опов.., 1902, 354); [Іван (втира очі):] Ач, розплакалися! Ще посліпнуть, диявольські очі! (Кроп., І, 1958, 107); Кілька мереживниць протягом п’ятнадцяти років працювали над мереживною хусткою цариці Маргарити Савойської, доки не посліпли (Наука.., 3, 1967, 52); // На короткий час утратити здатність бачити (від яскравого світла, сяйва, блиску і т. ін.). Раптом стали [послушниці]. Посліпли. Море світла залляло їм очі (Коцюб., II, 1955, 113); Дасть ось [Гладун] добру пробіжку, впаряться [студенти], посліпнуть від поту (Гончар, Людина.., 1960, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 341.