ПОСМУГО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до посмугува́ти. А шлях слався і слався серед зеленого, безмовного степу, курний уже, в сухому грудді, посмугований слідами тягачів і коліс (Хор., Незакінч. політ, 1960, 167); Продираючись поміж густим молодняком акації, Нєдєлін натрапив на невисоко вимощене гніздо, біля якого сидів головатий більший від голуба сизий птах з бурими, посмугованими зеленим і білим крильми (Логв., Давні рани, 1961, 138); Савенко зриває з себе гімнастьорку, показує посмуговані шаблями плечі (Чаб., Катюша, 1960, 14); * Образно. Сонячним шосе, посмугованим тінями тополь, мчить машина (Наука.., 10, 1969, 16); // посмуго́вано, безос. присудк. сл. Поряд межі, на орній смузі, яку на двісті — чотириста кроків посмуговано тризубим маркером, лежали рядами, на однаковій між собою відстані, сіянці-дубки, вирощені в пришкільному розсаднику (Логв., Літа.., 1960, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 349.