ПОСНОВИГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм. Сновигати, тинятися якийсь час. Корнієві хутко обридли танці, він їх і зроду не дуже любив. Походив він собі поміж челядею [челяддю], посновигав по селі, не дуже то розвеселився (Л. Укр., III, 1952, 565); Свиня у панський двір залізла; Посновигала там По всім куткам [по всіх кутках], На смітнику кісток погризла (Гл., Вибр., 1951, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 350.