ПОСНУВА́ТИ1, ую́, ує́ш, док., перех.
1. Снуючи нитки, виготовити основу тканини. Пряла баба Довгу нічку, Спряла баба Добру мичку. А як спряла, Поснувала — Полотна шматок Наткала (Перв., Райдуга.., 1960, 55); * Образно. Срібну павутину місяць поснував серед тих осінніх, серед шерхлих трав (Брат., Вересень, 1949, 26).
2. перен. Обплести, огорнути, оповити і т. ін. багато чого-небудь, у багатьох місцях. А бір стоїть, як і стояв, Стоїть, — нікуди не двигнеться, І мох коріння поснував, І, як лилося, Ворскло ллється… (Щог., Поезії, 1958, 360).
ПОСНУВА́ТИ 2, ую́, ує́ш, док., розм., рідко. Те саме, що посновига́ти. Дід, мов біла тінь, поснував коло куреня, обійшов кругом пасіку, щось шепочучи собі під ніс (Мирний, І, 1954, 172); Терентій поснував по подвір’ї, передумуючи, де йому найкраще збути непевне добро (Стельмах, І, 1962, 498).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 350.