ПОСОЛОВІ́ЛО, розм. Присл. до посолові́лий 2. Випили по склянці, по другій, дивились один на одного посоловіло (Цюпа, Назустріч.., 1958, 86); Німець посоловіло глянув на Гошку, на Джмелика, взяв карабін і, раптом зробившись похмурим, кивнув головою на двері (Тют., Вир, 1964, 517).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 352.