ПОСПА́ТИ, сплю́, спи́ш; мн. поспля́ть; док. Спати якийсь час. Якби поспав до обід, так приснився б ведмідь (Номис, 1864, № 11308); — Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберусь, — каже вона, злізаючи з печі (Мирний, IV, 1955, 299); Сагайда, передавши бійцеві коня, забрався на воза і швидко заснув. Він любив поспати і при найменшій нагоді не відмовляв собі в цьому (Гончар, III, 1959, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 354.