ПОСПІ́ШЛИВО. Присл. до поспі́шливий 2. Він поспішливо вбіг у світлицю (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 238); Він.. тут же поспішливо запевнив, що зараз він все влаштує з вечерею і відпочинком (Цюпа, Назустріч.., 1958, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 358.