ПОСТЕРЕГТИ́ 1, ежу́, еже́ш, док. Стерегти якийсь час. — А пасіку на кого кинемо, Свириде? Роя дожидаю, повинен рій сьогодні бути.. — Хочете, я постережу роя? (Мирний, І, 1954, 280); — Іди, йди, Павлушо, дообідуй. Мама нікуди не втече. Я вже постережу (Головко, II, 1957, 374); Дядя Михайло промовив до мене ласкаво: — Сашко, піди постережи, щоб нас ніхто тут не застукав і не підслухав (Сміл., Сашко, 1957, 124).
ПОСТЕРЕГТИ́2 див. постеріга́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 373.