ПОСТИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСТИ́ГНУТИ і ПОСТИ́ГТИ, гну, гнеш, док., розм.
1. Ставати стиглим; достигати, дозрівати. Вітер повіває, жито постигає (Сл. Гр.); // діал. Ставати готовим для споживання (про страви). Тут хліб постиг, виймаю, а в другій діжі вистиг, — саджаю, а третя вже напоготові рушає (Барв., Опов.., 1902, 242); А тим часом у дбайливої господині-паніматки вже й обід постиг (Н.-Лев., І, 1956, 138).
2. перев. док. Те саме, що устига́ти. Джури молоді ледве постигали за своїм гетьманом (Ле, Україна, 1940, 190); Вийде [Павлютиха] і йде було не хапаючись, а постигне саме впору (Вовчок, VI, 1956, 221); — Куди біжиш? Постигнеш… (Коцюб., II, 1955, 34); // Вчасно робити що-небудь. Вони [видавці] самі знайдуть перекладача з коректури, аби постигнути помістити [оповідання] в першій книжці (Коцюб., III, 1956, 416); — Роблять люди, і ти робитимеш.. А в інститути і на другий рік постигнете, — перед вами ціле життя попереду… (Вол., Місячне срібло, 1961, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 373.