ПОСТОГНА́ТИ, стогну́, сто́гнеш, док.
1. Стогнати якийсь час. Кашляла людина. Кашляла болісно, надривно, замовкаючи тільки для того, щоб з мукою постогнати (Речм., Весн. грози, 1961, 4); // перен., розм. Нарікати на щось, ремствувати якийсь час. Одначе вони постогнали, погомоніли й таки мусили платить (Н.-Лев., III, 1956, 226).
2. Застогнати. Спазма витягала, здавалося, всі нутрощі наверх. Яка мука! Зіна спробувала постогнати… (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 377.