ПОСТРИГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСТРИ́ГТИСЯ, ижу́ся, иже́шся, док.
1. перев. док. Підрізати або зовсім зрізати собі волосся; дати постригти себе. — Ти чого патлатий? Постригтись треба… (Шер., Дорога.., 1957, 123); В районний центр із Слободи Прийшли постригтись два діди (Воскр., З перцем!, 1957, 289).
2. перев. у сполуч. із сл. у ченці, у черниці і т. ін., церк. Приймаючи постриг, ставати ченцем (черницею). — Чи не в ченці, часом, гадаєш постригатися? — жартують було [робітники] (Коцюб., І, 1955, 297); За вечірнім чаєм Ватя сказала батькові й матері, що хоче їхати в Лебединський монастир і постригтись в черниці (Н.-Лев., IV, 1956, 183); На довершення всього, як грім серед ясного неба, виявилось, що Неля задумала постригтися в монашки (Вільде, Сестри.., 1958, 368).
3. у кого, перен. Ставати ким-небудь, добровільно приймаючи на себе чиїсь обов’язки. — Погуляю який там рік або два, поки вишукаю багатшу попівну та кращу парафію; а там — пострижуся… Нам один шлях! (Мирний, І, 1954, 340); Пострижемося ж у лакеї Та ревносно в новій лівреї Заходимось царів любить (Шевч., II, 1963, 96).
◊ Постри́гтися у ду́рні — те саме, що Поши́тися у ду́рні (див. ду́рень).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 380.