ПОСТРУГА́ТИ, постружу́, постру́жеш і поструга́ю, поструга́єш, док., перех.
1. Стругаючи, вирівняти, зробити гладенькою поверхню чого-небудь. — Дай ще я постружу весло. — Матвій віддав старому ніж і весло, той зручніше вмостився на ослоні, і незабаром стружки полетіли і по зборні, і по буцегарні… (Стельмах, І, 1962, 433); // Стругаючи, надати певної форми; вистругати, вирізати з дерева що-небудь, багато чогось.
2. розм. Вирівняти, очистити і т. ін. якусь площу, ділянку тощо, підготувавши її для чого-небудь. Вона думає отут мазати.. Власне, не мазати зараз, а тільки поструже (Головко, II, 1957, 99).
3. Стругати якийсь час. Нахилив [Кулик] голову і, щось наспівуючи, старанно скребе ножем цурпалок. Поструже, уважно огляне з усіх боків. Здається, ніщо інше не цікавить його (Жур., Дорога.., 1948, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 382.