ПОСТЬОБА́ТИ 1, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Прошити стібками.
2. неперех. Шити, стьобати якийсь час.
ПОСТЬОБА́ТИ2, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Побити, відшмагати кого-небудь. — Торбу з харчами загубили! А бий тебе сила божа! Що мені мати скажуть? Новісінька торба з материного рукава від сорочки ще й калиною вишита. Що його робити? — Задери піджак та постьобай себе батогом, — сміючись, радив Тимко (Тют., Вир, 1964, 10).
2. неперех., діал. Піти, покрокувати. От і постьобав неборак, понурившись, а серце йому як не вискочить (Свидн., Люборацькі, 1955, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 387.