ПОСУ́ДИНКА, и, ж. Зменш.-пестл. до посу́дина. Мар’ян побачив біля дверей рушник і думками полинув до Фросини, вболіваючи, що не зміг покласти на вікно хатини хоча б якоїсь пілки і посудинки з водою (Стельмах, І, 1962, 182); Вже помилки бути не могло: та маленька, смоляно-чорна посудинка, що її в першу мить Тоня й не впізнала без паруса, то ж їхній був човник, їхній баркасик, що його тепер вітер тихо, ледь помітно, але безповоротно відгонив у море (Гончар, Тронка, 1963, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 390.