ПОСУ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. посу́пляться; док.
1. Надати своєму обличчю похмурого, незадоволеного або сумного виразу. То аж посупиться Денис, та аж з серцем скаже: — Чого ти за другим приглядаєшся? (Кв.-Осн., II, 1956, 405).
2. Схилити голову; похнюпитися. Удівонька молода, червона, як ягода, да ще й така, як ти, — червоний та гурочковий очіпок носить, щоб далеко манячив, а ти поникла, як в’яла трава, ходиш, посупившись, наче віку дожила і все дороге втратила (Барв., Опов.., 1902, 521).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 391.