ПОСІДА́Ч, а́, ч., заст. Власник, володар кого-, чого-небудь. Був тут і Нурла-ефенді, багатир.., а також заможний «юзбаш» (сотник), посідач єдиного на ціле село коня (Коцюб., І, 1955, 394); — А чи не продав би ти своєї люльки? — поспитав Юрій Макарович. Щасливий посідач люльки поставився трохи недовірливо до цих слів (Коцюба, Нові береги, 1959, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 328.