ПОСІРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати, зробитися сірим; набути сіруватого відтінку. І завелась на ставі геркотня, Гусине діло закипіло: Таскають грязь і глей зо дна, Да мажуть Лебедя, щоб пір’я посіріло (Греб., І, 1957, 44); Два метелики, один за другим, злітають звідкись на тихі трави, як черешневий цвіт; то блимнуть на сонці, то посіріють у тінях (Коцюб., II, 1955, 413); Під очима з’явилися передчасні зморшки і торбинки, скроні посіріли від сивини (Тулуб, Людолови, II, 1957, 7); Від електричного освітлення в Хомахи обличчя посіріло і стало, як земля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 94); // Посвітлішати перед світанком (про небо); // безос. Вже зовсім посіріло надворі, коли ми вступили до Катерини в двір (Збан., Ліс. красуня, 1955, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 330.