ПОТА́НУТИ і ПОТА́ТИ, а́не, док. Розтанути у великій кількості (про сніг, лід). Вже багато потало снігу (Сл. Гр.); Скресла крига, потанув сніг, із стріх закрапало, а з гір струмочки покотилися (Вовчок, І, 1955, 182); Прокинулася Україна після зимового сну. Потали сніги (Л. Янов., І, 1959, 31); // Розтопитися. * Образно. [Князь:] О боже! Серце в груді наче віск Потало на той вид! (Фр., IX, 1952, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 397.