ПОТАРАБА́НИТИ, ню, ниш, док.
1. неперех. Тарабанити, стукати по чомусь якийсь час. Кульницький нервово потарабанив пальцями по столі, щось думаючи (Стельмах, II, 1962, 141).
2. перех., розм. Понести або повезти кого-, що-небудь кудись. — Хто ж її потарабанить до того Городця? (Л. Янов., І, 1959, 193); «Слухай, служивий, однеси сього попа в прірву; я тобі десять рублів дам». Солдат того попа на оберемок, потарабанив! (Україна.., І, 1960, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 397.