ПОТАЄ́МНО, рідше ПОТАЄ́МНЕ. Присл. до потає́мний 1, 2. Одного дня по сніданню, взявши шматок хліба з маслом у кишеню, я вибралася потаємно з дому і пішла (Фр., VII, 1951, 394); Так вони й жили — потаємно ненавидячи один одного, але розуміючи, що мусять миритися, бо один без другого в тому ділі, яке їм доручено, вони ніщо (Збан., Сеспель, 1961, 23); Вона потаємне від мене все переносила до сусідки (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 394.