ПОТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поте́рти. Не юнак лежав там молоденький, тільки дід старий, як голуб сивий, весь потертий сировим ремінням, а крізь рани жовті кості світять (Л. Укр., І, 1951, 392); Генерал Петренко вийняв свою вже потерту й покреслену червоними й синіми смугами та стрілками карту, поклав на столі (Кучер, Чорноморці, 1956, 80); Головань розстебнув масивне, потерте на рукавах пальто (Руд., Остання шабля, 1959, 25); // у знач. прикм. Змулені, потерті ноги нестерпно щемлять від соляної ропи (Гончар, II, 1959, 416); У своїх далеких родичів по материній лінії дістав [Сергій] кулик тютюнового бадилля, змішав його з сухим потертим листям та й поставив в коритчатку біля дверей (Тют., Вир, 1964, 158).
2. у знач. прикм. Попсований тривалим користуванням. Воздвиженський прибрався і йшов на лекцію, запихаючи в кишеню свої жовті лекції, од котрих обсипались шматочки потертого паперу (Н.-Лев., І, 1956, 383); В руках у неї був потертий шкіряний портфель (Дмит., Розлука, 1957, 293); Повернувшись з Слов’янки, він сів на старий, потертий диван, що стояв у кутку кімнати чергового, і задрімав (Зар., Світло, 1961, 11); // Витертий, зношений (про одяг). Директор радгоспу-гіганта, а в костюмчику ходить потертому, ніколи не поїсть вчасно, не відпочине по-людськи (Гончар, Тронка, 1963, 84); В кімнату увійшов літній чоловік у потертій ватянці (Голов., Тополя.., 1965, 6); // Несвіжий, непривабливий (про вигляд). На палубі страшна біганина — люди військові в погонах, але досить потертого вигляду (Ю. Янов., IV, 1959, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 405.