ПОТИНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, док., розм. Тинятися, ходити де-небудь без діла, без певної мети якийсь час; побродити. Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків (Шевч., І, 1951, 375); Сергій ще трохи потинявся по двору, нарвав на завтра поросяті ботвини, а тоді подався на Грузилівку (Мушк., Чорний хліб, 1960, 25); // Побувати в різних місцях, поїздити по світу. [X р а п к о:] Думав: вижену [сина] — потиняється, потиняється та й вернеться додому, поклониться батькові (Мирний, V, 1955, 196); // Жити в нестатках, у злиднях якийсь час, не маючи постійного притулку, сталого заняття, роботи. Не один уже місяць Гайсин тиняється в цьому місті без діла й пристановища, потиняється і ще. Кожна справа має свій кінець (Панч, На калин. мості, 1965, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 407.