ПОТИХЕ́СЕНЬКУ, присл., також у сполуч. з присл. помалесеньку. Пестл. до потихе́ньку. Як заграєш потихесеньку — Серце мре, А мене всю молодесеньку Сум бере (Черн., Поезії, 1959, 242); [Ялина:] Не тисни, навісний, — Помалесеньку! Ой цілуй та милуй Потихесеньку (Рудан., Тв., 1959, 292); Паровоз вугілля й воду вже набрав і — чах-чах-чах! — потихесеньку підходить до состава на путях (Забіла, У.. світ, 1960, 13); Налапала [Оксана] поночі засув і що то вже довго його двигала, потихесеньку та помалесеньку (Кв.-Осн., II, 1956, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 409.