ПОТО́ЛЯ, і, ж., заст. Потурання, попуск. Дай дітям потолю, сам підеш у неволю (Сл. Гр.); Язиком що хоч роби, а рукам потолі не давай (Номис, 1864, № 3810); А то ж Ти дав серденьку потолю, То через жінку підеш у неволю (Чуб., V, 1874, 729).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 414.