ПОТОПТА́ТИСЯ, топчу́ся, то́пчешся, док. Топтатися якийсь час. — Немає заводу, Варочко. Відплив на Кавказ, — каже Артем і, потоптавшись на місці, додає: — І всі родини робітників відпливли (Кучер, Чорноморці, 1956, 458); Потоптавшись тут і там безпорадно, Савко з Марією побігли до потоку (Козл., Ю. Крук, 1950, 220); * Образно. Краю мій!.. Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків, багато розлилося сліз та горя (Мирний, IV, 1955, 315); // розм. Потанцювати якийсь час. Вона трохи потопталась в «вальці» [вальсі] (Л. Укр., III, 1952, 671).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 418.