ПОТО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поточи́ти1 . Добре поточені ножі; Після тісного кабінету, після пахощів од цвілі на старих книжках, поточених шашлями, після міської душної куряви степи здалися йому земним раєм (Н.-Лев., І, 1956, 407); В ніс гостро ударило морозним повітрям і запахом поточеної мишами соломи (Збан., Єдина, 1959, 47); * Образно. Тільки іноді, темної ночі,.. закрадався сум у Мотрину душу й, як у жмені, зжимав [стискав] гірким життям поточене серце… (Мирний, І, 1949, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 419.