ПОТО́ЧИНА, и, ж., діал.
1. Струмок. З сих гір спливають поточини, що ділять поле на менші частки (Сл. Гр.); Поточина дзюрчить, листочки падають на дорогу (Томч., Готель.., 1960, 26).
2. Видолинок. Дехто.. починав уже заглядати до Борислава, нипати по мочарах та поточинах, розвідувати у селян, чи.. не надибали більше тої «кип’ячки» (Фр., VIII, 1952, 349); Пас він козу дома, пас межами та поточинами (Черемш., Тв., 1960, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 419.