ПОТРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.
1. Тривати якийсь час. Коли б потривала погода весь місяць, бо як згадаю торішній осінній вітер, то аж страх обіймає (Коцюб., III, 1956, 155); // безос. — Виджу, що Олена не має нічого доброго на думці, і побачите, що не потриває довго, а вона внесе нам нещастя в дім! (Коб., II, 1956, 316).
2. заст. Постривати. — Ні, Марусенько, потривай ще матері об мені говорити (Кв.-Осн., II, 1956, 50); Наш вік біжить, не скажеш: потривай, І Білочка свого діждала — Старенька і беззуба стала (Гл., Вибр., 1951, 109); — Чого ж се ти одбивсь од свого товариства? — Потривай, пане гетьмане, розкажу все по ряду; дай перше промочити гортань (П. Куліш, Вибр., 1969, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 423.