ПОТРУДИ́ТИ, труджу́, тру́диш, док., перех., у сполуч. із сл. руки, очі і т. ін., розм. Натомити роботою (за якийсь час). Треба заробляти на хліб, бо як не потрудиш своєї голови та рук, то дітям нічого їсти буде (Коцюб., III, 1956, 311); — Це така сукня, біля якої варто було б попрацювати. Я вже і ранніми ранками, й пізніми нічками надолужала й очі добре потрудила (Л. Янов., І, 1959, 118); // Зробити що-небудь, виявивши увагу до когось. — Спасибі, що потрудили свої ніжки, самі прийшли до нас (Стельмах, І, 1962, 571).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 428.