ПОТРЮ́ХАТИ, аю, аєш, док., розм. Побігти підтюпцем, поїхати дрібною риссю. — Ходім, ходім, попаденько, із нами, З молодими козаками. — Попаденька послухала, За чумачками потрюхала (Чуб., V, 1874, 664); Бідний циган.. зірвався на рівні ноги і, обмацуючись та проклинаючи Замфіра, потрюхав до села (Коцюб., І, 1955, 212); Покірно прийняла [коняка] на спину вагу — тільки сумно мотнула головою, глянула з докором на свого мучителя — і потрюхала теж до воріт (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 429.