ПОТРІБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех., діал.
1. недок. Потребувати (у 1 знач.). — Василь мене не потрібу́є: він має вже жінку при собі й не потрібу́є нікого (Коб., II, 1956, 312); — Панотець щось мене потрібували? — запитався війт (Март., Тв., 1954, 253).
2. док. Попробувати. Ніж широкий був, блищав зловіще, Та його потрібувавши пальцем, Бачив доктор, що він притупився (Фр., XII, 1953, 308).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 425.